Мар'ян Бесага

ЛЬВІВСЬКИЙ ОСІННІЙ САЛОН «ВИСОКИЙ ЗАМОК»

Моя участь у Львівському Осінньому Салоні «Високий Замок» охоплює різні періоди творчої практики. У 2004, 2005 та 2012 роках я був відзначений дипломами Салону, а у 2013 році знову взяв участь у його експозиції.

Для мене важливий сам феномен мистецького салону. Його історія значно ширша за окрему виставку. Від європейської традиції салонів до її пізніших національних інтерпретацій цей формат створював відкритий простір, у якому одночасно могли бути представлені різні покоління, жанри, художні школи та способи мислення.

«Високий Замок» у Львові продовжив цю ідею у сучасному українському контексті. Протягом багатьох років він об’єднував у просторі Львівського палацу мистецтв художників різних поколінь і напрямів — не лише зі Львова, а й з інших регіонів України та з-за кордону.

Для мене цінність Салону полягає саме у свободі співіснування різного. Живопис, графіка, скульптура, декоративне мистецтво та інші практики опиняються поруч без необхідності підпорядковуватися одній стилістичній програмі. Завдяки цьому виставка стає своєрідним зрізом мистецького середовища певного часу.

Салон також виконує іншу важливу функцію — дає можливість побачити нові імена. Поруч із відомими художниками з’являються молоді автори, для яких участь у великій виставці може стати одним із перших моментів входження у професійне мистецьке середовище. Я добре пам’ятаю це відчуття і з власного досвіду.

Участь у «Високому Замку» в різні роки дозволяє мені сьогодні подивитися і на зміну власної творчості. Між роботами, представленими у 2004–2005 роках, і моєю участю у 2012–2013 роках лежить майже десятиліття пошуків — зміна пластичної мови, тем, технік і самого розуміння живопису.

Тому для мене «Високий Замок» — це не лише сторінка виставкової біографії. Це частина мистецького середовища Львова, у якому я формувався як художник і до якого повертався вже з новими роботами та новим досвідом.

Мистецький салон важливий не лише тим, що показує вже створене. Він створює простір зустрічі — художника з художником, нового покоління з попереднім, мистецтва з глядачем. І саме в цьому діалозі мистецтво стає співтворцем світу людини.