«Безсоння» — проєкт про особливий стан між зовнішньою реальністю та внутрішнім простором свідомості. Мене цікавить момент, коли звичний порядок речей слабшає, час втрачає свою послідовність, а думки, образи, спогади й відчуття починають існувати одночасно.

Ніч тут не є просто часом доби. Вона стає простором іншого способу бачення.

У стані безсоння зовнішній світ поступово втрачає чіткість. Предмети, тіла, фрагменти пейзажу або архітектури перестають бути стабільними образами. Вони накладаються одне на одне, розчиняються, повертаються як спогади або виникають як ще не сформовані передчуття.

Реальне і уявне більше неможливо остаточно розділити.

Саме тому важливим пластичним принципом серії стає нашарування. Один образ може проступати крізь інший, фрагмент реальності — існувати всередині абстрактного поля, а знайома форма — поступово втрачати свої межі. Робота набуває характеру своєрідного палімпсеста, в якому попередні стани не зникають повністю, а продовжують бути присутніми під наступними.

Ці нашарування відповідають самій природі пам'яті та свідомості. Ми рідко переживаємо теперішній момент ізольовано: у ньому одночасно присутні залишки минулого, фрагменти спогадів, очікування майбутнього, випадкові асоціації та внутрішні образи.

У «Безсонні» цей прихований процес стає видимим.

Світло відіграє тут особливу роль. Воно не обов'язково має конкретне джерело і не стільки освітлює предмети, скільки проявляє певні стани простору. Світлова пляма, контур, відблиск або енергетична хвиля можуть з'являтися як короткий сигнал — момент концентрації серед загальної нестабільності.

Фігура людини також перестає бути традиційним персонажем. Вона може існувати як силует, відбиття, контур, фрагмент тіла або енергетичний слід. Її присутність стає невизначеною: ми не завжди знаємо, чи бачимо реальну людину, її відображення, спогад про неї чи образ, створений свідомістю.

Тому «Безсоння» поступово виходить за межі теми ночі. Для мене це дослідження нестабільності сприйняття — стану, в якому людина опиняється між реальністю, пам'яттю, уявою та передчуттям.

Це простір, де минуле може раптово виникнути всередині теперішнього, а майбутнє — бути присутнім лише як невиразний сигнал.

У контексті моїх попередніх проєктів «Безсоння» продовжує дослідження невидимих процесів, але переносить їх із зовнішнього простору у внутрішній. Якщо у «Присутності» невидима сила проявляється через зміни середовища, то тут самим середовищем стає людська свідомість.

Мене цікавить уже не тільки питання, що існує поза межами видимого, а й те, як свідомість створює власну реальність із фрагментів побаченого, пережитого, запам'ятованого й уявленого.