Re-born — живописний проєкт про трансформацію, руйнування та можливість нового виникнення. Мене цікавить момент, коли попередня форма втрачає свою цілісність, але її зникнення ще не означає завершення. Усередині процесу розпаду вже може формуватися початок іншого стану.

В основі проєкту лежить ідея циклічності існування. Народження і зникнення, формування і розчинення, матерія і порожнеча тут не протиставляються одне одному. Вони є різними фазами одного безперервного процесу.

Тому форма в роботах Re-born ніколи не є остаточно стабільною.

Вона виникає з живописного середовища, набуває тілесності, руйнується, розчиняється і знову концентрується. Іноді її фрагменти нагадують кістку, органічну структуру, зародок або залишок невідомого тіла. Проте ці асоціації не визначають конкретного сюжету — вони лише наближають глядача до відчуття матерії, що перебуває між смертю і новим життям.

Особливого значення набуває сама живописна поверхня. Щільні шари фарби, пастозні нашарування, розриви й деформації перетворюють полотно на середовище, в якому процес трансформації відбувається фізично. Форма не просто зображена — вона ніби формується безпосередньо з матерії живопису.

Колір також працює як носій стану. Темні фіолетові й пурпурові маси створюють відчуття глибини та невизначеного простору, тоді як охристі, тілесні й світлі ділянки поступово виринають із нього. Світло не приходить сюди ззовні — воно часто здається таким, що народжується всередині самої форми.

У послідовності робіт Re-born I–VI можна побачити не буквальну історію, а різні фази одного процесу: розпад → залишок → концентрація → трансформація → поява → нове виникнення.

Саме тому поняття Re-born для мене ширше за фізичне відродження. Воно може стосуватися людини, природи, пам'яті, культури, особистої ідентичності або самої форми. Щось повинно втратити попередній стан, щоб отримати можливість стати іншим.

Особливо важливою в цьому сенсі є фінальна робота циклу — Re-born VI. Вона наближається до образу генезису, початку, своєрідного символічного повернення до акту творення. Але цей початок уже не є абсолютною точкою «нуль». Він містить пам'ять про попередній розпад.

Тому відродження тут не означає повернення до того, що було.

У контексті моєї практики Re-born продовжує питання, які виникали в попередніх проєктах. У «Перетворенні» одна структура переходила в іншу; у «Присутності» невидиме проявляло себе через слід; у Prima Motus мене цікавив первинний момент виникнення. У Re-born ці процеси зустрічаються в одній точці — форма одночасно зникає і народжується.

Саме ця суперечність є для мене центральною.

Чи є руйнування кінцем форми — чи лише умовою її наступного стану? Чи може матерія зберігати пам'ять про те, чим вона була? І чи кожне завершення вже містить потенціал нового початку?

Re-born залишає ці питання відкритими.

Саме «відродження — не повернення, а виникнення іншого» я б зробив центральною тезою проєкту. Вона дуже точно відділяє Re-born від Prima Motus: Prima Motus — народження з потенційного; Re-born — нове народження після досвіду існування і руйнування.